Скрипаль Богдан Луц: “Я стараюся виходити на сцену більше, як священник, а не як рок-музикант”

Богдану Луцу 16 років, – він дає концерти у Дзеркальній залі Львівського оперного театру, перемагає у європейських конкурсах та виступає серед кращих скрипалів світу. У програмі “Люди” хлопець розповів про любов до музики, досягнення та мрії.

До ефіру ви сказали, що захворіли перед концертом у Дзеркальній Залі (концерт відбувся 20 вересня). Як все минуло, на вашу думку?

– Від початку підготовки до концерту все було супер, прекрасно сплановано, я був переконаний, що мине усе чудово. Але за день до концерту почав себе погано почувати – паморочилося в голові і мав температуру. Але у такі моменти пріоритетом стає те, що саме я виношу на сцену. Для мене найголовніше у музиці – сама музика. Я хочу донести до слухачів ідею музики, ідею твору. Дуже переживав, щоб “не переграти руки” – щоб не затислися м’язи. На щастя, я жодного разу не перегравав руки, але чув від друзів, що це жахливий досвід. Мені пощастило цього разу, бо найчастіше люди переграють руки, маючи температуру. Навіть 37 – і вже не бажано грати, а тут концерт, зовсім інші переживання. Мій дух мене підтримував, бо я грав музику, говорив до людей і це для мене найважливіше. А після концерту я себе чудово почував. Музика полікувала

Вам 16 років, це така юність на межі з дитинством. Ви вже переможець різноманітних конкурсів і володар премій в Україні і Європі. Відколи ви захопилися скрипкою?

Зацікавився скрипкою у дуже ранньому дитинстві. По телевізору бачив цей інструмент – у мультиках чи фільмах – і мені завжди було цікаво як це працює. У 6 -7 років вирішив, чому б не спробувати музику. Пам’ятаю, прийшов до мами на концерт (моя мама працювала в музичній школі), побачив інструмент і просто вийшов на сцену – дитяча безпосередність. Скрипка лежала у футлярі, а я взяв, щось почав скрипів. Але мама розказує, що я почав грати прекрасно. Цей момент – коли глядач на тебе дивиться і слухає, – мене зачепив одразу і я зрозумів, що люблю це.

Розкажіть про навчання грі на скрипці, скільки це займає часу, на що його ще вистачає?

– Більшість часу зі мною займалася мама (вона піаністка і джазова співачка). З 6 до 9 років мама більше і контролювала мене. Я не дуже пам’ятаю, що грав. А з 9 років я вже починав усвідомлювати, що мені потрібно грати нові твори, займатися, щоб руки були у формі. Зараз я займаюся сам, оскільки це мені приносить величезну насолоду, бо музика – прекрасна.

Окрім того, що тримати у формі руки, що ще важливо для того, щоб грати на скрипці?

– Однозначно – музичний інтелект. Музична література, сольфеджіо допомагають артисту. Дуже важливо знати про що музика, ким написана, у який період.

Чи з сусідами вдавалося жити мирно, тренуючись гри на скрипці?

– Скажімо, вони не надто вдоволені були. Хоча, насправді, наші сусіди досить гуманно ставилися до моєї гри. Хоча, траплялися і сварки та нерви. Колись навіть були конфлікти з поліцією. Коли став дорослішим, то пояснював, що мушу тренуватися, мушу грати.

Чи є якісь прийоми, щоб і вам, як майстру тренуватися, і оточуючим не заважати?

– Я деколи займаюся з сурдиною – ця річ надягається на підставку скрипки та сковує її вібрацію і звук стає, як писк комарика. Але без неї комфортніше.

Чи бували дні, ще можливо, коли ви були молодшим, що не хотілося братися за скрипку, а хотілося гратися і бути дитиною.

– В мене і досі деколи трапляються такі моменти. Здається, це більше дурість юнацька. Пам’ятаю, як виходив пограти на свіжому повітрі на балкончик, а в дворі мої друзі ганяють футбол, дівчата, а я просто стою і займаюся. Зараз відчуваю, що в мене є якась місія, що можу щось донести людям, сказати, заграти щось. Я дуже лінивий, тому бажання нічого не робити виникають у мене досить часто. Насправді, вони дуже заважають, але стараюся справлятися. Мама дуже допомагає справлятися з цим.

Чи скрипка допомагає приваблювати дівчат?

– Не думаю, що цей футлярчик привабливий (сміється). Насправді, не знаю, це залежить від зацікавлення дівчини.

Якби не скрипка, що обрали б?

– Напевно, рояль. Якщо не музика, то, можливо, бізнес сфера. Вона мені цікавіша, ніж, наприклад, математика.

Чи музикант має бути голодним, як про художників говорять?

– У мене постійний голод до прекрасної музики, до нових творів, до самовдосконалення.

Пам’ятаєте свій найперший концерт і емоції?

– Академконцерти мало пам’ятаю. Є записи, але які в мене були думки, чим я тоді жив – не пам’ятаю. Коли грав у нашій львівський філармонії – пам’ятаю очі публіки, направлені на мене – це таке задоволення. Навіть не у плані его, а тому, що люди прийшли послухати і оцінити мою роботу. Неймовірне задоволення говорити з людьми.

Наскільки емоції на конкурсі відрізняються від емоцій на концерті?

– Конкурси – це складна тема. Мій перший конкурс був у Львові, я двічі брав у ньому участь, бо був малий. Концерт – це як сповідь музиканта. Який би твір не грав, про яку епоху не говорив би, є відчуття, що вас чекають. А конкурс – це змагання. І моя гра на концерті і на конкурсі дуже різниться.

Який концерт чи конкурс був для вас найбажанішим?

– Найбільш відповідальні концерти в мене вдома, у Львові – у філармонії чи навіть у школі. Я граю для людей, які мене знають, для важливих людей. Не важливо, скільки людей сидить в залі, для мене завжди це відповідальність. Мені було 11 чи 12 років, я грав концерт Моцарта у філармонії. Це був мій перший концерт Моцарта. У нього п’ять концертів загалом, але грати Моцарта – це досить складне завдання. Особливо з оркестром і коли я був малий. І я дуже-дуже хвилювався. Але тоді я був дитиною і безпосередність виперала з мене. У більшості я хвилювався за 5 хвилин до концерту, а потім все було добре.

Як себе налаштувати, щоб зникло хвилювання?

– Дуже важливо слідкувати за диханням. Якщо його не контролювати, дуже важко опанувати себе. Я хвилююся завжди, навіть, коли виходжу грати до мами на кухню, але завжди за ціль – грати музику. Я стараюся виходити на сцену більше, як священник, а не як рок-музикант. Священники – це ті, хто доносять зміст. Бо хвилювання, яке заважає грати – воно дурне: що подумають про мене інші, як це все буде… Це затискає. але якщо поставити ціль – воно зникає.

Зараз ви навчаєтеся в Швейцарії? Як ви туди потрапили?

– Навчаюся в Міжнародній Академії Є. Менухіна. Два роки тому мене туди запросив на навчання професор Олег Каськів, у якого я зараз навчаюся. Для мене це було фантастично. Три місяці навчаюся в академії, а потім два тижні у Львові. Можливостей у мене дуже багато, ми постійно граємо концерти з відомими музикантами, нам дають майстер-класи величезні люди у музичному світі. Ця академія – прекрасне місце. Різноманітні дуети, камерна музика, – ця академія відкриває багато спектрів студентові. І відкрила в мені.

Перемагаючи у конкурсах, навчаючись у такому закладі, наскільки є ймовірність підхопити зіркову хворобу?

Дуже велика. Я дуже боюся цього. Не хочу бути пихатим. Завжди ставлю в пріоритет музику, бо це найчистіше, що є в нас на цій планеті. Музика завжди мене підтримує. Я усвідомлюю, що далеко не ідеальний і мушу багато вчитися, але якщо ставити на перше місце музику і ноти, тоді зіркова хвороба зникає, бо ви працюєте і йдете кудись.

Які і чиї слова підтримки для вас найважливіші?

Постійно моя мама говорить: “Розслабся і грай музику”. Колись ця фраза мене смішила, а потім я почав над нею думати.

А найкращий комплімент пам’ятаєте?

– Пам’ятаю виступ Василя Заціхи і його слова: “Думай більше”. Після того все дуже змінилося.

Наскільки для вас важливо чути похвалу?

– Мені дуже приємно, якщо хвалить вчитель чи близький друг. Я дуже відчуваю щирість і помисли людей. Але це дуже приємний бонус, і для мене це, звісно, важливо. Коли люди кажуть, що винесли щось з концерту, чи я їх якось зарядив – для мене це найважливіше.

А критику як сприймаєте?

– Об’єктивно. Сам до себе ставлюся критично, навіть тоді, коли граю добре. Мені завжди цікаво послухати запис, бо збоку краще чути.

Чи може під час концерту підвести інструмент? Чи до скрипки має бути особливе ставлення?

– Скрипка – це як людина. За нею дуже важливо доглядати, періодично чистити, протирати. Важливу роль відіграє футляр, який тримає температуру. Колись в мене був лляний футляр, у ньому дерево ставало вологим. Коли дерево намокає, тоді змінюється звук. А якщо є проблеми зі звуком, або шкрябнув інструмент, потрібно нести до майстра. У Львові є дуже багато класних майстрів.

Чи є якісь підводні камені, які заважають музиканту?

– Дуже образливо, коли посеред концерту в когось падає чи дзвонить телефон, або хтось починає кашляти. Тоді виникає відчуття, що глядач не дуже сконцентрований на тому, що я доношу.

Чи є у вас кумир?

– Дуже довгий час мене надихав Максим Венгеров – музикант світової значимості. Але зараз я звернувся до творчості минулих років. Наприклад, Леонід Коган, Даниїл Шафран. У ті часи чомусь люди були сконцентровані на тому, що музика говорить, а зараз, на жаль, музика перейшла у бізнес сферу. Я проти копіювання. Але в нашій сфері мати кумира – це добре, це той, хто надихає і виховує музичний смак.

Яка у вас найбільша професійна мрія?

Я би дуже хотів отримати свободу соліста, щоб доносити ідею музики. Хотів би мати свій оркестр, бути диригентом. І дуже хотів би змінити ці неправильні, на мою думку, рухи, які спостерігаються – перетворення музики в бізнес.

Розмовляла Дар’я Бура.

https://soundcloud.com/user-2462259/lyudi-bogdan-luts-16-rchniy-skripal-vrtuoz?si=50fbf06100154f7d99372302e9492a12