В бойків – етнографічної групи, яка населяє всі гірські райони Львівщини, прилеглі райони Закарпаття та Івано-Франківщину, є така цікава різдвяна традиція – випікати керичун. Це прісний і бездріжджовий різдвяний обрядовий хліб. А ще, у ньому було дещо особливе.

В цей хліб замішувалася або частина кожної з 12 страв, які йдуть на Святвечірню трапезу, або певні вкладення. Зверху  у керичуні робили вмятинку і туди вкладали те, що було найважливішим для бойків, або несло певну символіку. Біб, квасоля, мак, сіль, іноді навіть мед у маленькій пляшечці ставили. І всі ці речі потім набували оберегових або трофейних властивостей. Вважалось, що вони відганяли нечисть від хати та господарки.

Сергiй Ципишев, заступник директора музею народної архітектури та побуту Шевченківський гай

Потім цей хліб купали. Його несли з собою до річки, де газда прорубував лунку і купав цю хлібину, омивав її, а  паралельно із цим омивалася вся родина. Вважалося, що це принесе усій родині красу та здоров’я. І це ще не все.

Прийшовши додому з купелі, цей хліб котили від порогу і до покуті ( місце, де стояли ікони у хаті). І дивились яким боком упаде: якщо падав підошвою донизу, значить усе буде гаразд, рік буде вдалий, врожайний і всі будуть здорові. Якщо хліб упаде «дуба», тобто підошвою вгору, значить буде якась неприємність у хаті або рік буде неврожайний.

Сергiй Ципишев, заступник директора музею народної архітектури та побуту Шевченківський гай

Такий хліб, пройшовши усі етапи, був символом єднання родини, коли кожен міг відчути свою причетність до роду. Подекуди ця традиція досі зберігається на Бойківщині, але через процеси глобалізації, які вносять все більше комерційних віянь, традиції спрощуються та деградують. Люди заміняють те, що робилося роками, чимось, що легко купити. Традиція ніби є, але поступово відмирає. Але в наших сила зупинити це і згадати традиції наших пращурів, які частіше за все мали на меті одне – об’єднати усю родину.   

Більше різдвяних традицій ви можете знайти за посиланням.

Дар’я Кучер