Полісся, як і Карпати – це етнографічний заповідник в Україні. Там збереглись настільки давні традиції, які в інших регіонах вже давно зникли. Якщо говорити про хліб, який там випікали на Різдво, це були звичні нам хліби, але називали їх бухани або калачі. Вони лежали на куті або біля неї. І зберігали їх від Святвечора і до Йордана.

Хлібину не чіпали, вона просто мала лежати на столі нерухана. Коли свята закінчувалися ту хлібину, якщо вона була придатна до вживання і не була цвіла, розділяли між собою, розмочували і їли. Якщо ж на ній вже була цвіль, її розділяли і віддавали худобі.

Сергій Ципишев, заступник директора музею народної архітектури та побуту Шевченківський гай

Якщо говорити про один з головних символів Різдва – кутю, на Поліссі її робили з ячменю, оскільки ґрунти там непридатні для вирощування пшениці. Під час підготовки ячмінної крупи, шкірку з неї знімали і обов’язково віддавали курям, щоб вони добре неслися, і худобі, щоб давала багато молока. Також на Поліссі була цікава традиція виходити після святої вечері у садок, брати з собою частину різдвяного частування і йти лякати дерева.

Ходили лякати ті дерева, які неплодючі, ростуть але не родять або родять погано. І хтось ховався за деревом, другий ставав з другого боку з сокирою і так постукували обухом по дереву, з іншого боку сокирою і примовляли: «будеш чи не будеш робити, а то я тебе зрубаю», а другий ніби відповідав за дерево казав «ні-ні, я буду родити». В процесі обряду частувалися і так обходили весь садок.

Сергій Ципишев, заступник директора музею народної архітектури та побуту Шевченківський гай

Важливо пам’ятати ким ми є, які традиції були в нашого народу і берегти їх. А ще, хоча би на Різдво збирати усю родину разом за святою вечерею і робити те, що дійсно об’єднує нас всіх.

Більше різдвяних традицій ви можете знайти за посиланням.

Дар’я Кучер